ОСТРIВ ДЖАРИЛГАЧ

ІСТОРІЯ

Острiв Джарилгач - схiдна частина єдиної акумулятивноi системи Тендра-Джарилгач, утворена наносами давнiх рiчок, котра в сиву давнину була суцiльною косою. На островi знайдено поселення епохи неолiту та селища епохи бронзи.

Мiф про утворення Джарилгацькоi коси сягає Троянськоi вiйни. У Дiонiсiя Перieгета вiн виглядаe так: греки вирiшили принести в жертву богам дочку царя Агамемнона, але її врятувала Артемiда, замiнивши ланню, i перенесла на пiвнiчний берег Чорного моря, де зробила жрицею у своєму храмi. Ахiлл покохав жрицю i вирiшив одружитися, але та дала обiтницю безшлюбностi i вiдмовила йому. Закоханий Ахiлл вирiшив взяти Iфiгенiю силомiць, погнався за нею, та жриця вирiшила лiпше кинутися в море, анiж зрадити Артемiду. Рятуючи свою жрицю, богиня Артемiда стала посипати попереду неї пiсок. Так утворилася багатокiлометрова пiщана коса, що отримала назву Ахiллiв Бiг. Eвстафiй писав: "Цей Бiг пробiг еллiнський герой Ахiлл, переслiдуючи Агамемнову доньку Iфiгенiю, вкрадену з Авлiди до Скiфiї, коли Артемiда пiдмiнила її ланню для жертви". Жителi Ольвiї заснували на косi святилище i проводили тут Ахiллеi - спортивнi свята, провiдне мiсце в яких займав бiг та кiннi ристалища. Iнакше описує легенду Мела Помпонiй. Вiн пише, що Ахiлл пiсля перемоги над ворожим флотом у водах Чорного моря святкував перемогу разом зi своїми товаришами i на цьому пiвостровi влаштував змагання з бiгу.

Мiф про Ахiлла розповiдає про подiї, що були до Троянської вiйни. А вiдразу пiсля загибелi Трої кораблi Одiсея пройшли через Босфор i сплутали малоазiйський берег Лувiї з африканською Лiвiєю. За поемою Одiсей перейшов Чорне море й пристав до якогось Козиного острова. Тут вiн з друзями потрапив до рук одноокого циклопа-людожера, а потiм чудом врятувався. Лише серед причорноморських племен були вiдомi одноокi арiмаспи, колишнi раби скiфiв, котрi, як вiдомо, ослiплювали своiх невiльникiв. Арiмаспи цi - канiбали, не проти були поласувати людським м'ясом. Читаємо Гомерову "Одiсею": "Є острiвець там пустинний i дикий, нi далеко, нi близько вiд берега, лiсом вкритий, у великiй кiлькостi там дикi кози:" Як видно з карти в пiвнiчному Причорномор'i, є лише один острiв, що вiдповiдає опису Гомера, - Джарилгач.

Геродот (V ст. до н. е.) у "Мельпоменi" вказував: "Рiчка Гiпакiрiс впадає в море бiля мiста Каркiнiтiди, залишаючи на правiй сторонi так зване Ахiллесове ристалище". Вiн також говорив про "Гiлею" (ця мiсцевiсть знаходиться бiля Ахiллесового ристалища). Страбон (I ст. до н. е.) в "Географiї" уточнював: "Перед гирлом Борисфену знаходиться острiв i на схiд вiд нього тягнеться велика коса, що носить iм'я Ахiллесове ристалище... довжиною на схiд 1000 стадiй... вода там колодязна... Коса закiнчуeться мисом Тамiракi, i маe пристань, повернену до материка". Страбон також говорив про три маленьких острови в Каркiнiтськiй затоцi.

Гай Плiнiй Старший в "Historia Naturalis" (I ст. н. е.) писав: "Далi острiв Ахiлла, що славиться могилою цієї людини, i за 125 000 крокiв вiд нього в поперечному напрямку тягнеться у формi меча пiвострiв, на ньому вправлялися в бiгу i тому вiн називаeться Dromos Achilleos, довжина його, як повiдомляє Агриппа, 80 000 крокiв. Iншi острови в Каркiнiтськiй затоцi - Кефалонiс, Росфодуса i Макра". Мела Помпонiй у книзi "Про положення Землi", близько 44 р. н. е., повiдомляe: "Dromos Achilleos - довга смуга землi, що з'єднується з берегом вузьким перешийком, потiм на великому просторi потрохи розширюється:"

Флавiй Аррiан в "Об'їздi Евксинського Понту" близько 137 р. н. е. писав: "Вiд мису Тамiракi розмiщується Ахіллів Біг, дуже довга i вузька берегова смуга, що тягнеться вздовж затоки на 160 миль, а в ширину - 120 м; кiнцi її мають вигляд ейонiв (островiв з мiлинами), що знаходяться вiд берега за 8 миль. Посерединi - вузький перешийок, що сполучається з материком".

Клавдiй Птоломей (II ст. н. е.) вказує координати захiдного мису, що називаeться Священний мис, перешийок Бiгу, а також схiдний мис, що називаeться Мiсарiдой, або Нiсарiс. Вiдстань вiд захiдного мису до перешийку 1о 10', вiд перешийку до схiдного мису - 0о 45'. Однi й тi ж координати зi схiдним мисом має мiсцевiсть Кефалонiс, а на 0о 15' захiднiше вказана Прекрасна гавань, що вiдповiдає сучаснiй пристанi на косi Глибока там, де нинi пляж. Могло iснувати поселення Кефалонiс, ймовiрно, засноване греками-колонiстами з острова Кефалонiя, що знаходиться бiля захiдного берега Грецiї.

На початку V ст. н.е. Dromos Achilleos почав розпадатися на окремi острови і назва його певний час ототожнювалася з Руссю. Євстафiй вказує, що Роси живуть бiля Ахiллесового Бiгу, а Симеон Логофет у X ст. називає Русичi-Дромiти. У IХ ст. Гвiдо Равенський у своiй "Географii" острови, що розпалися, називаe Дандареон. Захiдний з островiв отримав назву святого Еферiя на честь першого Херсонеського єпископа, котрий жив у IV ст. н. е. Ф. Брун пише: "У 911 р. ми застаємо тут Русiв, що ловлять рибу".

Вiзантiйський iмператор Костянтин Багрянородний (952 р. н. е.) згадував: "У морi лежить острiв Св. Еферiя... вiд гирла рiчки Днiпро йдуть Адари (Adara), мiсце бiльш близьке до Нiкропiл, нiж до рiчки". "Повесть временных лет", говорячи про договiр вiзантiйцiв з русичами 945 р., вказує: "Не мають права русичi зимувати в гирлi Днiпра: i бiля святого Еферiя". В. Татищев 1744 р. у "Российской истории" писав: "Думаю, чи не той це острiв у Плiнiя i Птоломея, що Дромус Ахiллеса названий". Щодо cв. Еферiя, то В. Татищев вказуe на те, що це острiв Сабiк. Sabik, вiд арабського "ас-сабiк" - "той, що йде попереду", тобто це перший (захiдний) острiв з тих, на якi розпався Ахіллів Біг, нинi це острiв Тендра.

Арабський географ Аль-Iдрiсi у 1154 р. на власнiй картi проти гирла Днiпра розмiстив лише острiв Андiсiра. Острiв вказаний як населений, маe багато овець та верхових тварин. Вiн тягнеться в довжину з заходу на схiд. Вiд цього острова на схiд знаходиться острiв Саранба, вiд якого, як зазначаe автор, пiвдня шляху до Херсонеса. Саранба - це, ймовiрно, Тарханкутський пiвострiв, а Андiсiра, вiрогiдно, - Тендра-Джарилгач.

На eвропейських картах ХIV - ХV ст. вiд Кiнбурна до Каркiнiтськоi затоки розташовувалося три острови, захiдний мав назву Zacori або Zagori, середнiй - Megatico (Megarico) або yрйдеЯб. yрйдеЯб - "це низький голий острiв, на якому знаходиться самотня сосна". Схiдний острiв вказувався на рiзних картах по-рiзному - Izola Rosa, Rubea, Rubra, Rаsinas. Першi два острови - частини нинiшньоi Тендрiвськоi коси. Izola Rosa - великий острiв, ймовiрно, "острiв русичiв", що був перевалочною базою для купцiв i мiсцем ремонту суден, або "острiв Червоний", можливо, на ньому знаходилися маячнi вогнi, адже мiлини були небезпекою для мореплавцiв. Але в Eвропi ще збереглася i давня назва острова, в 1523 р. iталiйський iсторик Джовiо Паоло писав: "Бiля Ахiллова Бiгу, в Херсонесi Таврiйському живуть татари". Мартин Броневський називає узбережжя Чорного моря мiж Перекопом i Кiнбурнською косою - Iстм.

У лейденському портоланi 1553 р. вказано острiв, який називався островом птахiв. Назва "Пташинi острови" нинi збереглася за Каланчацькими островами, що розташованi за 12 км вiд схiдного кiнця Джарилгача. Тож, можливо, - це сучаснi Пташинi (Каланчацькi) острови, що тодi мали великі розмiри. У портоланi вказано, що затока "добра для зупинки, маe добре i чисте дно з глибиною до 8 метрiв", тож у 1558 р. на островi Джарилгач вперше зупинилися украiнськi козаки пiд час походу на Перекоп.

У грецькому портоланi 1573 р. згадується острiв, що зветься Izola di Ressinas в iспанських картах 1605-1634 рр. У французькому портоланi 1669 р. острiв називається isle Cazore (Казоре), а у француза Г. де Боплана Джарилгач вiдсутнiй взагалi. У 1648 р. Боплан вказує лише Tentere: "Це острiв, що за чотири милi вiд гирла Днiпра, маe 3-4 милi довжини, майже голий, ростуть там лише невисокi чагарники. Тут дуже смачна прiсна вода, а довкола острова є зручнi мiсця для причалювання суден". У 1665 р. Е. Челебi, згадуючи про Тентере, вказує, що це не острiв, а саме острови. У запорiзькому описi Тендри 1697 р. сказано: "на нижнiй головi того острова є сiм тополь, а пiд тими тополями вода солодка".

Цiкавою є "Carte de la Krimee: en 1737". Вiд Днiпровського лиману до Перекопу на цих картах розмiщено чотири острови. Перший на картi 1737 р. зветься Sabik, що в турецькiй мовi означаe "негiдний" або "некорисний". Другий острiв Tendra, назва якого закрiпилася остаточно, можливо, вiд турецького - тинятися, бути невпевненим. Третiй острiв Terlagan, назва якого походить, мабуть, вiд турецького "тірлеучен", тобто "вологий", "спiтнiлий", цей острiв, можливо, i є сучасний Джарилгач. Четвертий острiв на картi вказаний нерозбiрливо.

В "Атласi Росiйськоє iмперiє 1745 р." є карта Малоє Татарiє, де вiд Кiнбурна до Криму вказанi острови Стинцев, Тендра, Терлаган та Денгел. Стинцев, мабуть, i є Св. Еферiй, вiн же Сабiк. Тендра локалiзацii не потребуe. Терлаган, котрий мiж Тендрою i Денгелом, - це вже, без сумнiву, сучасний острiв Джарилгач. Денгел - це, ймовiрно, сучасний пiвострiв Карабай, що на схiдному боцi Каланчацького лиману. Це припущення пiдтверджуeться тим, що на пiвденнiй окраїнi пiвострова є мис, що нинi маe назву Денгелтип. Тодiшнi розмiри острова Денгел обумовленi тим, що, ймовiрно, вiн був єдиним цiлим з сучасними Каланчацькими (Пташиними) островами.

Французький консул у Кримському ханствi Шарль де Пейсонель у 1765 р. вважав, що сучасний йому Сабiк - це Св. Еферiй. Пейсонель повiдомляв: "Острiв, який, як я думаю, називався Св. Еферiй. Не слiд плутати його з iншим островом, розташованим на схiд у напрямку до Криму, що Костянтин Багрянородний називає Адара (Adara), з якого татари помилково втратили iм'я Tenterе, яким вони називають його зараз".

На "Пограничной карте Российской и Турецкой империй, сочиненной Ф. Шмидтом в 1769 г. "перший острiв зветься "Задской" вiд турецького "зад" - народжений (рiдний) або "зада" - син. Далi Тендра i Терлаган, четвертий острiв Тенгал, його назва походить вiд турецького "тенг" - рiвний або вiд "тенгал" - бути рiвним.

На картi "Полуостров Крым с сопредельными землями 1774 г." зображено двi коси: схiдна, без сумнiву, сучасна Тендрiвська, захiдна Джарилгацька, котрi розташованi вздовж берега. Але крiм того вiд Кiнбурна до Перекопа вказуються ще п'ять (!) островiв, один острiв бiля самого Кiнбурна, два острови пiвденнiше від схiдноi коси, ще два захiднiше від захiдноi коси бiля Кримського узбережжя. Тобто на картi переплiтаються як тодiшнi уявлення про розмiщення островiв, так i картографiчна традицiя. На картi iнженера-полковника Томiлова (1775 р.) вказуються тiльки два острови, схiдний пiд назвою Денгел, захiдний - нерозбiрливо.

Iоганн Тунманн у 1777 р. та 1784 р. у книзi "Кримське ханство" чiтко вказує татарськi назви островiв: "Лежать острови Сабiк, Тендра, Терлаган i iн., що називаються татарами загальною назвою Тентере, що колись були з'єднанi довгою вузькою смугою землi (Вeрдeр), котру греки називали ристалищем Ахiллеса, Дромос Ахiллеос; воно приблизно в серединi сполучувалося з материком. Однак вже на початку п'ятого столiття по Р. X. воно почало розпадатися на острови i тiльки високi частини виступали над водою. Вперше у Гвiдо з Равенни вони названi Дандареон. Iмператор Костянтин називає їх Адара або, напевно, правильнiше - Тандара. Цi острови населенi рибалками".

Тунман не називає четвертого острова, а на картi Новоросiйськоi губернii (1800 р.) в цьому мiсцi вказано тiльки невеличкий пiвострiв, про який А. Скальковський пише як про "ничтожный" острiвець Карабай (з тюркського - масна родюча земля), проти Каланчацького лиману в Чорному морi.

(За матерiалами книги "Скадовськ та скадовчани".
Автор: О.М. Лиховид.)